Дефіцит кадрів в ОПК зростає: інтерв’ю з виконавчою директоркою Технологічних Сил України

Share

Бурхливий розвиток ОПК в Україні призвів до створення профільних асоціацій. Їх вже є декілька і вони лобіюють інтереси гравців "оборонки": просувають питання експорту, відстоюють квоти на бронювання тощо.

РБК-Україна поговорило з виконавчою директоркою однієї з таких асоціацій – Технологічними Силами України – Анастасією Мішкіною про перспективи експорту українського озброєння, підземні заводи, намагання росіян зупинити цілу галузь української економіки та про майбутнє ОПК після війни.

Головне:

  • В Україні є кілька асоціацій оборонного сектору. При цьому вони не конкурують, а доповнюють одна одну.
  • Вирішувати питання мобілізації треба не за рахунок обмеження ОПК. Ця галузь забезпечує обороноздатність країни.
  • Українські виробники не хочуть йти з країни. Та вони постійно думають, як диверсифікувати свої потужності.
  • Припинення вогню не означатиме падіння потреби на зброю. Україна повинна постійно готуватись до нових можливих конфліктів.

Чи є конкуренція асоціацій та що з бронюванням

– Розкажіть, яка роль асоціації зараз для оборонної галузі? Як ви співпрацюєте з іншими об'єднаннями?

– Нам часто ставлять це питання, і мені здається воно цілком логічним, бо дійсно в оборонці зараз працює декілька асоціацій. Наша асоціація (ТСУ – ред.) виникла у 2023-у році "знизу": консолідувалися приватні виробники, які були в той час на ринку і створили асоціацію, щоб звучав голос приватної індустрії.

Цим ми і займаємось. Технологічні Сили України – класична галузева асоціація, яка була створена за ініціативи виробників і залишається незалежною. Ми постійно працюємо над адвокацією галузевих проблем, системно працюємо з державою, розвиваємо міжнародний напрям для підтримки експортної діяльності і загалом прагнень України, щоб нашу індустрію було видно, чутно і були спільні проекти за кордоном.

Чи є конкуренція між асоціаціями? Я б сказала, що є співпраця. Дійсно, ми всі начебто працюємо в одному полі, але у кожного є своя спеціалізація, хто на чому фокусується, в кого які є сильні сторони і ресурси. Тому ми всі поки доповнюємо один одного, і об'єднуємось там, де це важливо.

І в нас, і на Заході всі розуміють, що спілкування йде через асоціації, коли представляють думку великої частини індустрії. В політичних питаннях ми як асоціації додатково один одного посилюємо. Наприклад, ми тісно працюємо над відкриттям експорту. Також ми з асоціаціями об'єдналися і допрацьовували питання бронювання.

У нас у кожного є своя спеціалізація і сильні сторони. Конкуренції немає і через те, що виробники самі обирають, де вони хочуть бути, і виробник може бути в декількох асоціаціях. Я думаю, що у майбутньому ми прийдемо до консолідації, й у нас сформується якась одна велика потужна асоціація, але зараз ми ще зростаємо.

– До питання бронювання. Як ви ставитесь до нововведень Кабміну, та чи є суттєвою різниця у 5% заброньованих?

– Очевидно, що вирішувати проблеми мобілізації в масштабі країни треба не за рахунок обмеження саме галузі ОПК. Це наша обороноздатність. Звісно, що урізання квоти до 85% (як пропонувалося в першопочатковій редакції – ред.) – це абсолютно неприпустимо.

Тому галузь одноголосно виступила за 100%. Чи вважаємо ми, що 95% – це компроміс? Ні, не вважаємо, ми все одно переконані, що маємо зберегти 100% бронювання. Ці відсотки можна урізати до безкінечності. В наші часи оборонну галузь треба захищати, давати можливості людям працювати, адже сьогодні є великий попит на людей, попит на масштабування виробництва.

Читайте також: Експорт зброї на паузі: хто гальмує процес та що ризикує втратити Україна

Постійні кола перепідтвердження критичності і бронювання співробітників, доведення, що тобі треба ця людина, а не ця забирають купу часу. Держава створює складнощі там, де їх не має бути.

Також зараз має запрацювати Координаційний центр, до якого увійде мінімум 17 представників різних інституцій. ТСУ його теж бачить як додаткову перепону при ухваленні рішень. Зважаючи на все це можна дійти висновку: держава ускладнює те, що навпаки варто підтримувати.

Зараз тривають напрацювання щодо того, як же запрацює новий механізм. Технологічні Сили продовжують працювати з Міноборони, обговорювати, якими можуть бути умови для перехідного періоду, наголошують на важливості не перепідтверджувати критичність щодвамісяці.

Виробництво дронів в Україні (фото Getty Images)

Нагадаю, уся галузь вже підтверджувала свою критичність в серпні цього року, тепер, виходить, це треба зробити заново. Це велике навантаження на Міністерство оборони, на виробників. Затримка навіть у один день – це затримка виробництва, адже люди можуть не вийти на роботу, бо їх можуть просто з вулиці в цей день мобілізувати. Я особисто вбачаю, що вирішити проблему мобілізації такі точкові урізання бронювання співробітників критичних індустрій не допоможуть.

Про кадри, їх нестачу та підземні заводи

– Продовжуючи тему ринку праці. Чи залишається дефіцит кадрів?

– У кадрах постійно є потреба, адже виробники масштабуються. Загалом, дефіцит кадрів постійний, і він поглиблюється. Усередині галузі йде конкуренція за людей, зокрема, інженерів, хіміків тощо.

Тут важливо розуміти специфіку. Фахівця в оборонці не можна замінити швидко: інженера чи оператора конкретного обладнання вчать місяцями, і втрата навіть одного спеціаліста може вплинути на роботу виробничої ділянки. Саме тому галузі критично необхідно 100% бронювання працівників – щоб зберегти існуючий персонал.

Коли діє ліміт, кожен новий працівник стає для підприємства ризиком: найняв людину – можеш порушити квоту. Тому компанії починають відкладати найм. Виходить, що однією рукою держава просить галузь масштабуватися і вкладатися в нові розробки, а другою ускладнює набір людей, без яких це масштабування неможливе.

Мені хочеться, щоб в Україні більше знали, що мілтек дає широкі можливості для професійної реалізації. Не обов'язково вже бути готовим спеціалістом саме цього профілю – часто такого спеціаліста на ринку просто немає, і компанії навчають під свої потреби. Але найдешевший інструмент підтримки кадрового потенціалу, який має держава, – це передбачуваність правил. Коли людина не знає, чи збережеться броня, вона не переходить у галузь.

– Чи здатні росіяни своїми точковими ударами нанести оборонці збитки критичної рівня, позбавити нас якоїсь конкретного виду продукції?

– Справді, збитки у ОПК реальні. Є багато зупинок виробництва під час тривог, пошкоджуються приміщення і, на жаль, втрачаються люди, зриваються поставки… Виробники активно розосереджують виробництво, щоб убезпечити свої підприємства.

Я думаю, що вдарити по всій галузі і зупинити її об'єктивно складно, а от конкретну компанію – цілком можливо, і такі випадки, на жаль, бувають часто. Ворог прагне сповільнити галузь. І йому це час від часу вдається.

У відповідь ми маємо створювати умови, щоб попри все те, що і так впливає на галузь, "оборонка" не зупинялась і нарощувала свої потужності.

– Уряд кілька разів за останній рік говорив про підземні заводи. Це справді вихід для оборонних підприємств?

– Звісно, є сенс і є велика потреба в підземних приміщеннях. Наразі виробники частіше за все вирішують ці питання самі. За власною ініціативою "закопуються", або шукають готові підземні приміщення, релокуються. Це, звісно, вихід. Це безпека, щоб залишатись в Україні і продовжувати виробляти продукцію для Сил оборони.

Дійсно, спільні підприємства за кордоном – це теж вихід із безпекових міркувань. Але дуже не хотілося би, щоб наша "оборонка" релокувалась за кордон. І це прагнення розділяють українські виробники.

Виробники дронів не хочуть йти з України (фото Віталій Носач, РБК-Україна)

Чому ми боремося за всі ці підземні приміщення, умови і бронювання? Бо виробники хочуть працювати в Україні. І для цього потрібно створити умови та забезпечити підтримку галузі. Так, можна було б дивитись прагматично, що за кордоном немає тривог, обмежень і простіше наймати людей, але тоді вже мова не про українську "оборонку"…

– Спільні підприємства українських компаній за кордоном – це погляд на експортні ринки чи більше безпекова історія?

– Я б сказала, що спільні підприємства і загалом меморандуми про співпрацю між країнами мають на меті обмін досвідом та прагнення, в першу чергу, більше виробляти для Сил оборони України.

Це не просто, наприклад, Німеччина, яка хоче надати допомогу Україні, дала гроші – а Німеччина взяла участь у спільному підприємстві, отримала досвід і разом з Україною поставила вироби на фронт.

Важливо, що ті проєкти, які зараз працюють у форматі спільних підприємств, повертають вироби назад в Україну. Спільні підприємства також дають українським виробникам доступ до замовника і до партнерських ланцюгів постачання, до фінансування союзників, до сертифікації і стандартів.

Виробники хочуть працювати в Україні. Але з часом вони думатимуть, як диверсифікувати локації виробництва – ближче до кордону або за кордон, щоб зберігати спроможність працювати. Це вже їхні внутрішні стратегії, і чим гірші умови вдома, тим швидше ці стратегії змінюються.

Експорт та проблеми його відкриття

– До теми експорту. Чи готові компанії експортувати, й чи мають вони зайві об'єми, не буде негативних наслідків від нього для внутрішнього експорту?

– У цьому питанні багато складових. Давайте почну з останнього. Чи будуть наслідки для Сил оборони?

Внутрішній ринок – завжди пріоритет №1 для українського виробника. Питання експорту виникає лише тоді, коли зʼявляється надлишок спроможностей, які держава не може викупити, та недозавантажені виробництва. Експорт це, в першу чергу, можливість розвитку та виживання індустрії у довгостроковій перспективі, додаткові кошти для подальших інвестицій у розширення виробничих ліній, відновлення, відбудови після "прильотів".

Проблема в тому, що зараз регулювання експорту побудоване так, ніби виробника треба стримувати, – замість того, щоб створити умови, за яких він завантажить ці потужності й заробить на нові розробки, які підуть на фронт.

Чи цікаві наші вироби за кордоном? Однозначно так. З досвіду свого першого тривалого закордонного відрядження в ролі виконавчої директорки Технологічних Сил України скажу, що і в Європі, і у США та Великій Британії є інтерес до українських виробів, досвіду застосування, навчання, до роботи нашої закупівельної системи тощо.

Адже сьогодні на Заході державні контракти займають роки, а в Україні дрони швидко потрапляють на передову і швидко доопрацьовуються під потреби і задачі підрозділів. Усе це як комплекс досвіду плюс самі вироби дуже цікаві за кордоном.

Тепер про те, чому експорт формально відкритий, а на практиці не працює. Спробу запустити так званий фаст-трек зробили в липні – постановою КМУ № 875. Але щоб ця процедура спрацювала, Міноборони має сформувати перелік видів озброєння, яке є критичним і не підлягає експорту, а МЗС – перелік країн, куди експортувати можна. Доки цих переліків немає, процедурі немає на що спертися.

Друга складова – економічна, так звані "ставки на експорт". У постанові йдеться про 20% для готових виробів і 30% для компонентів, причому підтвердження оплати подається разом із заявкою. Тобто виробник платить чималу суму від потенційного (!) контракту до того, як держава ухвалить рішення про надання дозволу на експорт, ще й при тому, що механізму повернення коштів у разі відмови немає. Виходить плата за розгляд заявки, а не за надання дозволу.

Читайте також: Нові критерії та ліміти для "оборонки": в Україні змінили правила бронювання

Найболючіше ставка б'є по компонентах, бо там вона вища. Держава одночасно вимагає локалізувати критичні компоненти і водночас цим платежем локалізацію знецінює. Наприклад, якщо китайський сенсор коштує 150 доларів, а цільова собівартість українського аналога – 120, то 30% знімають перевагу української локалізації.

Технологічні Сили України адвокатують нульову ставку. Розуміємо, що це – політично непривабливе рішення: виглядає, ніби виробники не хочуть сплачувати гроші до спецфонду. Але компанії й так платять чималі податки, створюють робочі місця – так само, як це працює і в інших країнах.

Якщо ж плата залишається, то це має бути єдина ставка не більше 5% і зі сплатою після фактичного отримання авансу за контрактом, а не до розгляду заявки. Бо ціну на зовнішньому ринку визначає не виробник – її визначають замовник і конкурентні пропозиції. Додатковий платіж або з'їдає економіку контракту, або підвищує ціну, і тоді контракт іде до конкурента.

Там, де є міждержавна домовленість, експорт можливий, згадаймо дрон-діли, спільні підприємства. Нещодавно в Мадриді Президент запросив партнерів підписувати дрон-діли і сказав, що Україна готова ділитися, бо має незавантажені спроможності. Тобто вкотре політична воля заявлена на найвищому рівні. Водночас виробник, який має готовий продукт і запит від міжнародного партнера, досі не може пройти процедуру.

Галузь досі очікує на працюючий механізм експорту, очікує зрозумілих правил для створення спільних підприємств тощо. Тут є великий потенціал. Водночас усі представники галузі зазначають, що вікно можливостей не вічне.

Партнери навчаються, копіюють, тестують, продають вільніше та швидше, ніж ми. І, на превеликий жаль, держава своїм виробникам зараз створює перепони для експорту. Тоді як інші національні економіки своїм компаніям таких перепон не влаштовують. Тому вони і можуть конкурувати на міжнародних ринках.

Що відбувається з оборонними заходами та що буде після війни

– Всі пам'ятають удар РФ по оборонному заходу під Києвом влітку. Які він мав наслідки для галузі в плані організації заходів?

– По-перше, це була дійсно велика трагедія. Співчуваємо колегам. Певна, що організатори зробили все можливе, але ніхто від такого не застрахований. І зараз, звісно, всі перестраховуються. Заходів справді менше, і робити їх стало складніше.

У Києві, наприклад, дуже складно знаходити локації та вмовляти власників надати їх в оренду, адже не всі хочуть співпрацювати з "мілтеком". З урахуванням вимог до безпеки сьогодні це має бути обов'язково підземне приміщення, відсутність публічних анонсів, перевірені учасники.

Під час організації власних заходів Технологічні Сили України співпрацюють з відповідними службами. Підготовка займає час і ми тричі думаємо, чи треба, чи доречно, чи безпечно тощо.

Так, наприклад, ми вимушено переносимо подібні заходи за кордон. Як от демонстраційний захід у Великій Британії з Міністерством оборони Сполученого Королівства.

Чуємо, бачимо, що колеги теж планують такі формати, але це дуже велике фінансове навантаження, що лягає на виробників. Вивозити команду фахівців, отримувати дозволи на тимчасове вивезення продуктів тощо. Це все набагато дорожче, ніж зібратися тут, в Україні, і запросити іноземців приїхати до нас.

Українські дрони користуються попитом на експортних ринках (фото Getty Images)

Зараз, дійсно, існує багато перепон, багато фінансового навантаження на всіх. Але ми розуміємо, що безпекова ситуація довго ще не дасть можливості повернутися до того формату, який був, і це логічно. Ми бачимо, що відбувається кожен день за вікном і маємо турбуватися про безпеку і виробників, і всіх гостей, яких запрошуємо.

– Якою ви бачите "оборонку" після режиму припинення вогню? Чи варто чекати скорочення галузі?

– Почну з того, що припинення вогню не означатиме падіння потреби на зброю. Варто розуміти, що з нашим історичним бекграундом ми маємо завжди бути озброєні "до зубів" і з тими сусідами, яких ми маємо, треба завжди готуватися, що будь-яка пауза є тимчасовою.

Але якщо в нас буде достатньо озброєння, і якщо ми будемо в безпековому альянсі, то тоді в нас війни не буде.

Якщо ж дивитись на приклади інших країн, то галузь чекає консолідація і поглинання. Навіть зараз "оборонка" починає консолідуватися: бачимо менший приріст нових компаній, ніж це відбувалось, наприклад, рік тому.

Також варто зазначити, що чимало виробів вже мають подвійне призначення. Ми спостерігаємо успішні кейси евакуації дронами та НРК. Тобто буде хвиля подвійного використання тих виробів, які довели свою ефективність на полі бою. До того ж, у в світі розгортається нова гонка озброєнь і витрат на оборону. Загалом у світі майже 3 трлн доларів щороку витрачаються на оборонну продукцію.

Ми відповідальні за те, як стратегічно вибудовуємо в наших державних політиках роботу галузі, яка може стати хребтом подальшого розвитку. Україна повинна буде відштовхуватись від того, що має забезпечувати свою безпеку самостійно. За підтримки партнерів, але без гарантій. Тому національний ОПК – це наша основа системи безпеки, і вона й надалі буде грати дуже важливу роль.

Новини

Головні новини

Останні новини