За останні кілька років можна помітити, що кінотеатри заполоняють продовження вже відомих франшиз, а нових самостійних фільмів стає дедалі менше. "Дюна", "Аватар", "Парк юрського періоду", "Місія нездійсненна", кіновсесвіти Marvel та DC регулярно випускають нові фільми, продовжуючи свої історії. Тож чому Голлівуд дедалі частіше вкладає сотні мільйонів доларів у вже знайомі франшизи замість того, щоб створювати оригінальні фільми?
Інвестування у кіно: ризик чи майже гарантований прибуток?
Кіно є видом мистецтва, однак кіноіндустрія — це передусім бізнес. У Голлівуді існує неофіційне правило 2,5: щоб фільм вважався успішним, він має заробити в прокаті у 2,5 рази більше грошей, ніж було витрачено на його створення. Це пов’язано з тим, що лише приблизно половина касових зборів повертається студії: решту отримують кінотеатри та дистриб’ютори. Наприклад, якщо виробництво одного голлівудського фільму коштувало $200–300 млн, а маркетинг — ще $100–150 млн, це означає, що студія ризикує майже пів мільярда доларів. Кіностудії обирають продовжувати вже знайомі франшизи, адже новий фільм може провалитися в касових зборах, а в уже відомих історіях є сформована аудиторія, завдяки якій вони мають більше шансів на окупність. Водночас прибутковість франшиз визначається не лише касовими зборами, а й численними додатковими джерелами доходу, як-от відеоігри, іграшки, одяг, книги, тематичні парки та інше. З цієї причини фільми, як-от "Людина-павук" чи "Світ Юрського періоду", перетворюються на повноцінний бренд, який може заробляти гроші ще багато років після виходу. Ба більше, новий мерч часто з'являється ще до прем'єри, щоб нагадати аудиторії про цей кіновсесвіт та підігріти її інтерес до релізу новинки. Тому коли студія випускає продовження франшизи, вона фактично рекламує всю екосистему бренду, а не окремий фільм.
Відео дня
За дослідженням 2021 року французьких професорів Бертранда Бельво та Ремі Менкареллі, тривалість показу фільмів у кінотеатрах стабільно скорочується з роками. Це пов’язують з прискоренням виробництва нових фільмів та зміною шляхів перегляду: від оригінального кінотеатру до стрімкого розвитку різноманітних сучасних стримінгових сервісів. Це призвело до того, що реліз нових фільмів став величезним ризиком; кіностудії мають дедалі менше часу, щоб повернути вкладені кошти. Тому режисери та продюсери почали фокусуватися на минулих успіхах, які викликають сильні реакції в аудиторії. У таких умовах франшизи є безпечнішою інвестицією; так, у 2019 році десять найприбутковіших фільмів у світі були сиквелами (з англ. "sequel" — продовження), порівняно лише з двома у 2000 році.
Люди краще відгукуються на знайоме й побоюються нового: Mere Exposure Effect
У 1968 році польський психолог Роберт Зайонц довів, що люди реагують на вже знайомі стимули (звуки, об’єкти, запахи) набагато більше, ніж на ті, з якими вони вперше стикаються. Це явище отримало назву ефект знайомства (Mere Exposure Effect). Розглядаючи вплив уже знайомих для глядача фільмів крізь призму ефекту знайомства, бачимо, що психологічно людина довіряє вже знайомому контенту, і це здається безпечнішим, аніж сприйняття чогось нового.
Водночас дослідження Роберта Зайонца також показують, що довготривалий вплив одного об’єкта, у нашому випадку — фільму, призводить до втрати інтересу та свідомого уникання цього об’єкта. Саме тому кожна наступна частина навіть найуспішнішої франшизи з часом збирає все меншу аудиторію, якщо не пропонує динамічного розвитку історії або ж нових персонажів, через що інтерес аудиторії до неї зменшується. "Форсаж" є яскравим прикладом цього. Так, кожна наступна частина збирає менше, ніж пік франшизи у 2015–2017 роках.
Зміна стримінгових платформ: кінотеатр — головне джерело прибутку та випробування.
Пандемія COVID-19 помітно змінила способи перегляду фільмів. Поки кінотеатри були зачинені, поширилися стримінгові сервіси, які не втратили популярності після пандемії. Раніше голлівудські студії могли компенсувати невдалий прокат фільму у кінотеатрах через DVD, телебачення, цифрову оренду та інше. Зараз більшість з цих джерел суттєво скоротилася або ж повністю зникла. Тому перші тижні прокату фільму визначають його фінансовий успіх та долю майбутніх продовжень. Якщо в перші дні стрічка не виправдовує економічних очікувань, кіностудія значно рідше буде схильна інвестувати в продовження цього кіновсесвіту. Саме тому кінотеатр перетворився не лише на місце прем’єри, а й на головне випробування для фільму.
"Ми маємо зберегти кіно!" Що про це думають режисери?
Відомий американський режисер Мартін Скорсезе неодноразово висловлював своє занепокоєння регулярним продовженням вже відомих франшиз Голлівуду та можливим зникненням оригінального кіно. В інтерв’ю американському журналу Variety він сказав: "Є небезпека в тому, що роблять франшизи з культурою фільмів. Цілі покоління думатимуть, що справжнє кіно — це постійні продовження, а не нові кінокартини". Мартін Скорсезе також додав, що про це мають гучно говорити режисери, адже зміни мають починатися з них. Як один із них, він чітко висловив свою позицію словами: "Ми маємо зберегти кіно!" ("We’ve got to save cinema!")
Невдовзі після цього висловлювання інший відомий режисер Квентін Тарантіно підтримав ідеї Мартіна Скорсезе. В інтерв’ю The Guardian він сказав, що оригінальні ідеї "воюють" з франшизами. На його думку, франшизи, як-от Марвел, Зоряні Війни, Джеймс Бонд та інші, є комерційними продуктами, які конкурують з оригінальним кіно завдяки більшим маркетинговим бюджетам і сформованій аудиторії. Сам Квентін Тарантіно наголошував на власній відданості створенню справжнього авторського кіно, а не на комерційних франшизах.
Водночас керівник студії SONY Том Ротман дивиться на ситуацію менш категорично, про що він публічно заявив виданню The Wrap. Він поділився, що студіям потрібні оригінальні фільми, однак їхній маркетинг значно більш ризикований і дорожчий, ніж просування вже відомих. Тому, зважаючи на всі ризики, вони заохочують як створення продовжень популярних франшиз, так і сильних оригінальних (standalone) фільмів.
Оригінальні ідеї не зникають!
Попри домінування франшиз, кіноіндустрія продовжує випускати оригінальні фільми, які стають касовими та культурними явищами. Одним із найяскравіших прикладів став фільм "Все завжди і водночас" (Everything Everywhere All at Once). Створений без відомої франшизи, він зібрав понад 147,9 мільйона доларів у світовому прокаті за бюджету майже 25 мільйонів і здобув 7 премій "Оскар" (з 11 номінацій) у 2023 році, зокрема у категорії "Найкращий фільм".
Подібну історію успіху повторив і "Оппенгеймер" (Oppenheimer) Крістофера Нолана, який отримав 13 номінацій на "Оскар" та 7 премій. Попри тривалість у три години, відсутність продовжень і складну історичну тематику, фільм заробив майже мільярд доларів і став одним із найуспішніших релізів 2023 року.
Унікальним прикладом свіжого кіно, яке не є частиною франшизи, є фільм "Обсесія" (Obsession, 2026). Це малобюджетний хоррор, на створення якого витратили менше 1 мільйона доларів, і який заробив 371,2 мільйона доларів, ставши найкасовішим оригінальним фільмом 2020-их років. Не маючи популярної франшизи чи вже сформованої фанбази, стрічка змогла привернути увагу глядачів завдяки сильному "сарафанному радіо": позитивні відгуки після перших показів швидко поширилися в соціальних мережах, що значно збільшило касові збори.
Це свідчить про те, що проблема полягає не у відсутності інтересу до нових історій, а в складності переконати аудиторію, що стенделоун-фільм буде вартий їхнього часу та грошей. Саме тому оригінальне кіно потребує якіснішого сценарію, захопливішої роботи режисера, детально продуманого маркетингу та більшої довіри глядача.
Підсумок
Великі студії дедалі рідше готові ризикувати сотнями мільйонів доларів, створюючи оригінальні фільми. Інвестуючи в уже знайомий продукт, сформована аудиторія якого з більшим шансом подивиться його в кінотеатрі, кіностудії з більшим шансом окуплять грошові витрати. Але оригінальні фільми не зникають. Їхній успіх залежить не лише від якості сценарію, маркетингової роботи та режисерського бачення, а й від здатності студії переконати аудиторію, що фільм буде вартий її часу. Ймовірно, майбутнє кіноіндустрії полягатиме не у відмові від франшиз, а у пошуку балансу між творчою оригінальністю та економічною безпекою.