Глумливий, із легко впізнаваною хрипотою голос Бона Скотта ідеально лягав на мужицький рок-н-рол AC/DC. І хоча після смерті Бона Скотта та приходу Браяна Джонсона AC/DC стали мільйонерами та стадіонними мегазірками, різницю в тому, як ці двоє верещать у мікрофон, чутно, що називається, неозброєним вухом. У голосі Бона Скотта одразу помітні почуття гумору, самоіронія та абсолютна відвертість, властиві людині, яка на власній шкурі відчула усе, про що співає. Кожен рядок він оплатив власним здоров'ям і, зрештою, життям.
Сьогодні вдень зі свічкою не знайдеш таких виконавців не лише в рок-н-ролі, а й у будь-якому іншому пісенному жанрі. Архетип проклятого поета, який згоряє живцем заради свого мистецтва, дійсно назавжди пішов. І річ тут не в тім, що перевелися талановиті безумці. Змінився сам фундамент світової культури та індустрії.
Відео дня
За рідкісним винятком у вигляді окремих виконавців прогресивного року, у 1970-ті роки рок-гурти являли собою кочовий табір хаосу, включно з группіз — фанатками, які сексуально обслуговували рок-зірок, драг-дилерами та іншими прихвоснями. Сьогодні індустрія розваг — це жорстко регламентований корпоративний бізнес. А сучасний світовий тур — логістичне підприємство з мільйонними бюджетами, зав'язане на жорстких контрактах з аренами, спонсорами та стримінгами. Жодна велика страхова компанія просто не застрахує тур, якщо фронтмен поводиться як Бон Скотт.
Саморуйнування стало економічно нерентабельним: індустрії потрібні надійні прогнозовані професіонали, здатні відпрацювати тригодинний концерт у 80 містах без збоїв, пиятик, рознесених вщент готельних номерів та незапланованих візитів до поліції.
Важливо Star Wars Day: день, коли кіно програло 
У 1970-х рок-н-рол залишався головною контркультурною загрозою, мовою вулиць і протесту. Відповідно, фронтмен рок-групи мусив нести в собі цю реальну фізичну небезпеку — як, власне, Бон Скотт, який ходив із фінкою в кишені та бився в шинках. До того як стати фронтменом AC/DC, він працював листоношею, барменом і вантажником, встиг відсидіти у в'язниці. Дитя вулиці, Бон Скотт приніс у рок-н-рол життєвий досвід битого життям чоловіка, тому його пісні були настільки щирими.
Молодь XX століття романтизувала саморуйнівний спосіб життя як паливо для генія, а інакше, дядечку, ти не справжній митець. Але сьогодні ми живемо в епоху тотальної усвідомленості, нової етики та культу ментального здоров'я, тож рок-н-рольна поведінка розглядається як клінічна проблема, що потребує терапії та рехабу. Тепер вважається хорошим тоном пропрацьовувати свої травми з терапевтом і скаржитися в інтерв'ю на панічні атаки.
Сучасні рок-музиканти — це найчастіше діти середнього та вищого класу, випускники артколеджів та музичних шкіл. Їм ніколи не доводилося виживати, від них не тхне небезпекою — тож не дивно, що й музика в них виходить абсолютно беззубою. Коли музиканти перестали заглядати в безодню, безодня перестала виливатися з їхніх динаміків.
Останній канонічний проклятий поет з електрогітарою Пітер Доерті із The Libertines та Babyshambles втік до французької Нормандії, зав'язав із важкими наркотиками, обріс буржуазним жирком і нагадує тепер добродушного сільського сквайра. У цьому найголовніший парадокс Доерті — він вижив. Безнадійний романтик переміг прокляття, просто вийшовши з гри. Виявляється, можна й так.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо Альтернативна історія кіно: як Одеса втратила шанс стати столицею блокбастерів 