Фокус вирішив розібратися: чи справді масони стояли за кулісами найважливіших подій новітньої і трішки давнішої історії України та кому присвятив свій вірш «Каменярі» Іван Франко.
Найвідоміше у світі таємне товариство, яке прагне до влади (чи вже захопило владу) в окремих країнах, а, можливо, й в усьому світі. Звучить як нісенітниця, чи не так? Проте уже понад 200 років у світі не стихають дискусії щодо ролі масонського руху в історії планети та окремих країн. Не стоїть осторонь цих дискусій і Україна.
Масони: контролюють усе чи просто піаряться?
Взагалі сам факт, що про таємне товариство знають усі ледь не з дитячого садочка, заставляє критично ставитися до реального значення цієї організації. З іншої сторони, таємничість апріорі ставить під сумнів усі відомості про його діяльність масонського братства. А об’єктивних фактів не так вже й багато та й не може бути в принципі з огляду на специфіку його діяльності.
Аналіз діяльності масонів відштовхується від двох крайнощів. Перша, що це могутня таємнича організація, яка здійснює суттєвий вплив на соціальні, культурні, політичні та економічні процеси світу та України, зокрема. Можливо навіть на 100% їх контролює та визначає. Відповідно до ції ідеї, практично усі важливі події історії останніх століть — утворення США, Велика французька революція, революція в Росії, світові війни та розпад комуністичного табору — відбулися за активної участі або навіть під контролем надмогутньої організації масонів.
Інша крайність – це те, що демонічний вплив масонів є нічим іншим, ніж якісним піаром звичайного товариства за інтересами, що об’єднувало в основному творчих людей, які воліли цікаво провести час за розмовами з подібними собі, але реально ні на що не впливали. Самий факт, що ми усі знаємо про цю «таємну» організацію, вказує на другу версію. Але правда, вочевидь, як завжди ховається посередині.
Що ми реально знаємо про масонів
Факти говорять про те, що масони – це такі собі клуби за інтересами для освічених, але далеко не завжди багатих людей, які почали виникати у Європі у XVII столітті. Принаймні документальних фактів існування масонських організацій раніше немає. Саме в цей період починає формуватися суспільний прошарок, який пізніше назвуть інтелігенцією. Це пов’язано зі зростанням кількості освітніх закладів у Європі — відтак росла кількість їх випускників та людей, які були професійно зайняті в освіті та культурі.
Більш чіткого організаційного наповнення масони набувають у XVIII столітті. Тоді була заснована Велика ложа Англії. З цього моменту починається розповсюдження ідей та організаційних структур масонів Європою та світом.
Зараз у світі налічується сотні масонських лож та мільйони їхніх членів. Для чого усе це діється?
Самі масони вказують, що основною метою є поширення їхніх ідей серед людства. А саме — ідеї рівності, братерства та свободи. Масони запевняють, що діють виключно у межах законодавства країн, на території яких функціонують їхні ложі, та що жодного єдиного організаційного центру в них немає. Але було б дивно, якби якась гіпотетична організація публічно стверджувала, що ціллю її існування є повалення чинного порядку в країнах, де відкриваються її філії. А опосередковано, вже постфактум, масони таке говорять…
Що про себе кажуть самі масони
Самі масони виводять свої корені від будівельників, що споруджували Єрусалимський храм близько трьох тисяч років тому. Керівник будівельної бригади, майстер на ім`я Хірам відібрав для цієї надважливої місії найдостойніших, розділив їх на групи за ступенем складності та важливості поставлених завдань та посвятив (у різній мірі) у таємниці тодішньої техніки будівельної справ. А ще, можливо, відкрив учням-каменярам інші таємниці людського буття, які вони мали залишити в межах кола посвячених. Сам майстер Хірам був убитий непосвяченим будівельником, а історія кола його учнів, що стали володарями таємних знань, губиться у глибині віків… Аж поки ці знання і ритуали не були відроджені орденом монахів-рицарів, що діяв у Єрусалимі в часи Хрестових походів. Мова про рицарів ордена Храмовників — тобто тамплієрів. Цей орден був знищений королем Франції у середині XIV століття за єресь, а їх ні знання передалися уже новим будівничим європейських готичних храмів, що активно велося в кінці середньовіччя.
Тодішні майстри об’єднувалися у цехи. Кожен з них мав свої таємниці будівельної справи, що зі зрозумілих причин не мали виходити за межі цеху. Під час будівництва вільні муляри (фр. franc-maçon) жили у спеціальних будиночках – ложах (англ. – lodge).
У часи модерну ці легенди стали дуже популярними у колах інтелігенції, що зароджувалася у Європі. I вже нові самопроголошені "каменярі" стали копіювати ці моделі поведінки. Тепер уже культурні діячі, що наповнювали масонські ложі, вважали себе «будівничими» нового світу.
Реалії, в яких сформувалися масони
Світ раннього модерну був похмурим місцем, де діяло право сили. Владу та більшість ресурсів захопила вузька верхівка — незрозуміло, за яким правом. Колись це був прошарок рицарів, які захищали слабших у перманентних війнах, що велися у середньовічній Європі. Але це було дуже давно. У глибині віків уже зникли та давно забулися задуми на основі яких будувався цей світ. А в XVII –XVIII століттях освічені люди бачили лише владу, збудовану на насиллі, некомпетентних управлінців, які жили у достатку коштом більшості населення, яке потерпало від загального безправ’я та зловживання керівних кіл.
Тому логічним було бажання змінити цей суспільний лад. У ті часи обговорювати публічно суспільні проблеми було практично заборонено – можна було лише виконувати давним-давно встановлені правила, які підлягали обговоренню лише у вузьких колах тодішньої суспільної еліти. Тож єдиним способом організації та змін було створення таємних товариств, одним з яких були масонські ложі.
Масони в Україні і по всьому світі
Самі масони схильні перебільшувати свою роль в історичних процесах, що сколихнули людство у різні періоди його історії. Вони приписують до своїх лав видатних історичних персоналій, які далеко не завжди справді були дійсними членами масонських лож. В Україні це стосується Івана Франка, Тараса Шевченка, Симона Петлюри та багатьох інших людей, членство яких у масонських ложах неможливо підтвердити. Але й спростувати участь будь-якої людини у таємному товаристві на 100% майже неможливо, тож простір для маніпуляцій тут більш ніж значний.
Сполучені Штати Америки масони вважають своєю ідеальною державою і вказують, що ледь не усі їх засновники належать до їхнього товариства. Те ж із французькою революцією кінця XVIII століття, хоча вона зазнала фіаско. Масони вважають повстання декабристів у Росії теж справою своїх рук, хоча є версії, що судді, які засуджували декабристів теж були членами масонських лож, але не тих, до яких входили повстанці. Є версії, що масоном був сам імператор Олександр I, який їх офіційно заборонив напередодні повстання.
Те ж і зі світовими війнами та іншими важливими подіями. Без масонського сліду не обійшлося. Самі масони наголошують на їх переслідуваннях тоталітарними режимами. Тож і серед дисидентів вони «попереду усієї планети».
Коли і де взялися масони в Україні
В Україні найбільш екстравагантні версії записують у масонські ложі ледь не усю національну еліту XVIII-ХІХ століть. Найбільш сміливі припущення вказують що до числа масонів входив Юрій Немирич — працівник канцелярії Івана Виговського в часи гетьманування Богдана Хмельницького. Саме цей хитрий лис стояв біля витоків досить колоритних союзів, зокрема угоди зі Швецією та Трансільванією. Також він є автором Гадяцької унії – угоди, яка мала зробити неможливе, а саме помирити козаків із польською шляхтою. Проте смерть Юрія Немирича (його вбили селяни, обурені цією угодою, вбивши йому в серце осиковий кілок – спосіб страти упирів (вампірів)).
Є версії що до масонів належав гетьман Мазепа з його оточенням, зокрема вірним генеральним писарем (друга особа в державі) Пилипом Орликом. Останній став автором демократичної конституції, що надає додатковий ґрунт для прихильників теорії змов.
З родиною Орликів пов’язана перша повноцінна конспірологічна теорія щодо масонів на території сучасної України. Уже в середині століття на територію України з антиросійською місією прибув син Пилипа Орлика Григорій. Він попався в руки шотландського намісника імперського уряду в Україні Джеймса Кейта (вважається, що шотландець і був справжнім першим масоном на території сучасної України). Проте той відпустив Григорія, який теж перебував у цій же організації. Підтвердити справжність цієї версії зі зрозумілих причин неможливо.
Перша достовірна масонська ложа на території України заснована в м. Вишнівець у 1741 році польськими шляхтичами. Тоді Волинь входила до складу Речі Посполитої.
Розквіт масонських лож на нашій Батьківщині припадає на кінець XVIII – початок ХІХ століття, коли вони множаться ледь не як гриби після дощу. Достеменно відомо, що масоном був Іван Котляревський, автор поеми «Енеїда», яка стала зразком сучасної української мови. Проте чутки записують до масонів ледь не усіх тодішніх діячів української культури.
Масони викупили Шевченка з неволі?
Зокрема цікава версія про викуп масонами з кріпацтва Тараса Шевченка, який потім сам став масоном і долучився до заснування масонського братства імені перших слов’янських просвітників – Кирила та Мефодія. Програмний документ цього братства начебто теж написали масони – звідси й таке біблійне найменування – Книга буття українського народу. Проте жодних вірогідних фактів про реальне перебування в ложах масонів ні самого Тараса Шевченка, ні російського поета Василя Жуковського, ані тим паче про організаційну спорідненість з цим рухом Кирило-Мефодіївського братства та масонського джерела його програмного документа наразі не виявлено.
Врешті за свою революційну діяльність масони потрапили під заборону як у Російській, так і в Австрійській імперії. Але їх діяльність відродилася наприкінці століття. І тут знову повно конспірології. Видатний український письменник, філософ та політичний діяч Іван Франко написав вірш «Каменярі». Чи можна вважати, що він присвятив його масонам (товариству вільних каменярів)? А така версія існує.
Та слави людської зовсiм ми не бажали,
Бо не герої ми i не богатирi.
Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли
На себе пута. Ми рабами волi стали:
На шляху поступу ми лиш каменярi…
До масонів належав Михайло Грушевський, а от чи був серед них інший лідер українського національного руху Симон Петлюра питання відкрите. Як можна на сто відсотків підтвердити чи спростувати належність будь-якого політичного, чи культурного діяча до таємного товариства? Відповідь проста – це неможливо.
Яка ж реальна роль масонів в історії
Чи підтримували масони більшовицький переворот? Якщо так, то чому ж тоді більшовики розігнали цю організацію? Щось пішло не за планом, чи більшовики від початку діяли всупереч масонам, які підтримали лютневу революцію та меншовиків?
Після розпаду СРСР масони цілком легально відновили свою діяльність в Україні. Проте в суспільстві ширилися чутки про паралельну діяльність таємних організацій. Зокрема, на початку двохтисячних поширення набула інформація про діяльність «Ордена Святого Станіслава», до якого начебто входила ледь не уся пострадянська українська еліта. У 2003 році український дисидент Левко Лук’яненко навіть подав депутатський запит з цього приводу. Проте остаточної офіційної відповіді, яка б задовільнила усіх так не було надано. Та чи може така відповідь з настільки делікатного питання існувати у природі?
В Італії все ж сталося щось на кшталт розкриття інтриг діяльності однієї з лож масонів. Під час обшуку у справі щодо фінансових махінацій на Віллі у відомого фінансиста Лічо Джеллі поліція знаходить документи щодо діяльності місцевої масонської ложі Propagana Due. Серед знайдених матеріалів інформація про фінансування опальних режимів, терористичних груп та просто підкуп відомих політиків. Це стало найбільш доконаним юридичним фактом участі масонів у темних політичних закулісних іграх. Але ж мова йде лише про одну ложу.
Важливо Чорний папа, географічні відкриття та монахи, які правлять світом: таємниці та факти Ордену єзуїтів
Тож чи можна надіти будь-яку однозначну відповідь щодо реальної ролі масонів в історії. Це неможливо за законами логіки. Адже товариство таємне, тож апріорі про нього не може бути достатньо інформації у публічному просторі. А там де є «білі плями» завжди знайдеться місце для домислу.
Піарити себе завжди намагалися самі масони. Уявіть собі, ви — бідний випускник престижного університету у Європі XVII століття. У вас є творчий потенціал та неабиякий інтелект, проте як його реалізувати в реаліях того часу? Ви створюєте або входите до товариства таких же інтелектуалів як і ви. На зустрічах обговорюєте свої мрії щодо зміни несправедливого суспільного ладу, розвитку людської цивілізації, реалізації власного таланту. Але вам потрібні ресурси для реалізації своїх планів. А щоб запросити багатих людей, їх необхідно зацікавити захоплюючою легендою, тривалою історією існування товариства, його дотичністю до містичного та загадкового Ордену, що викликало мурашки на шкірі. Церемонії вступу, що нагадували древні обряди таємних рицарських орденів, про які нові члени читали у дитинстві в рицарських романах. Все це приваблювало людей, які мали багато грошей, але не мали де розважити свій потонулий у буденній рутині розум.
Але найбільший ефект у залученні членів завжди мали і матимуть історії успіху. «Наше товариство повалило деспотію», «члени нашої організації заснували США»; «ми контролюємо увесь світ»; «ваш улюблений поет – теж наш соратник». Які ще аргументи потрібні, аби вступити до таємної організації та сплачувати їй членські внески?
Ймовірно що серед членів лож справді були амбітні люди, які добивалися неординарних успіхів у своєму житті. Не можна виключати що деякі ложі справді як налагоджена організація здійснювала суттєвий вплив на політичні, культурні та суспільні процеси у певних країнах, так само як і неможливо заперечити, що деякі ложі могли бути відвертим засобом виманювання грошей у багатих шукачів такої своєрідної екзотики.
Дуже тонка грань проходить між участю окремих осіб у ложі та просто контактами із її членами. Якщо в освітньо-культурному середовищі певного міста є значна кількість масонів, то зрозуміло що певна особистість, наприклад Іван Франко буде тісно контактувати зі своїми колегами, він може навіть відгукнутися на їхні запрошення і відвідати кілька засідань масонів (куди йому нададуть доступ), але так і не стати її членом. Або стати, але швидко вийти, а ложа далеко не завжди буде розповідати, що її покинула така видатна особистість.
І найважливіше. Якщо хтось із членів ложі таки був учасником революційних подій. Як можна точно визначити чи діяв він за завданням товариства, чи це була його особиста ініціатива. Відповіді на це питання немає і важко уявити як її можна дати на сто відсотків за відсутності відповідних документів (наврядчи ложа стала б вести протокол плану державного перевороту).
Можна із певною мірою впевненості стверджувати лише, що скоріш за все єдиного світового уряду, підконтрольного масонам таки не існує. Адже за таких обставин ми б наврядчи знали б стільки про цю колоритну мережу організацій.